Молодший дошкільний вік ( 3 - 4 роки )

     Молодший дошкільний вік є найважливішим періодом формування активного інтересу до людини і її взаємин з ін­шими людьми.

Комунікативно-мовленнєвий розвиток можна розгляда­ти як результат взаємодії дитини з оточуючими, де можли­вість виразити себе (проявити мовленнєву здатність, засвід­чити факт психічного самовираження) реалізується в момент переходу зі стану емоційної непричетності, емоційної роз'є­днаності, байдужості у стан зверненості до іншої особи чи групи осіб. Таким чином, комунікативно-мовленнєвий роз­виток молодшого дошкільника спирається передусім на якості емоційної сфери. Вони не лише забезпечують розу­міння і самовираження партнерських контактів (стани, намі­ри, бажання, цілі), а й стимулюють вольовий розвиток, бо момент комунікативної зустрічі активізує невербальні й мов­ні способи встановлення контактів (посмішка, погляд, жес­ти, міміка, слова), які в свою чергу впливають на рішення дитини про подальшу участь у комунікації. Діагностика і ко­рекція всіх комунікативних ознак у мовленнєвій поведінці молодшого дошкільника створюють фундамент для подаль­шого зростання когнітивної та лінгвістичної складності мов­лення.

Одночасно, рівень досягнень дитини молодшого до­шкільного віку пояснює причини затримок у розвитку мов­ної взаємодії дітей середнього дошкільного віку, які часто аргументуються несформованістю емоційних форм контак­тів, завдяки яким розвиваються комунікативні властивості особистості.

Ігнорування характеру міжособистісних відносин дитини з дорослими, ровесниками, малюками, що ґрунтуються на теплих, емоційно-забарвлених дружніх проявах прихильнос­ті, симпатії, любові, підтримки, визнання, пояснює атмос­феру емоційного неблагополуччя дитини в системі відносин з оточуючими, без яких неможлива поява більш складних — ділових і пізнавальних мотивів комунікативної діяльності.

Несформованість емоційних контактів дитини з близь­кими дорослими в сім'ї та в дитячому садку в багатьох ви­падках пояснює низький рівень мовленнєвого розвитку ди­тини-дошкільника.

Емоційна форма спілкування дитини з дорослими, що формується в період від народження до 6 місяців першого року життя, не втрачає свого актуального значення для роз­витку мовленнєвої діяльності протягом усього дошкільного дитинства. Особливо актуальна ця форма контакту в пере­хідний період від молодшого до середнього дошкільного ві­ку, бо відбувається якісне ускладнення форм та способів ко­мунікації, що супроводить усі види діяльності дитини в дитячому садку та сім'ї.

Психічні досягнення емоційних форм контакту будуть такими: орієнтування на людину, комунікативна спрямова­ність, комунікативна активність, індивідуалізація і різнома­нітність експресивно-мімічних способів взаємодії. Вони є базовими досягненнями комунікативно-мовленнєвого роз­витку особистості, їх слід розглядати як вікову норму для ді­тей молодшого дошкільного віку, оскільки вони визначають подальший розвиток здатності дитини до мовної взаємодії, співробітництва, міжособистісної координації дій у різнома­нітних ситуаціях життєдіяльності.

У молодшому дошкільному віці — (від 3 до 4,5 років) пізнавальний процес відбувається за трьома основними на­прямами:

• якісно змінюється сприймання дитиною навколишнього світу, воно починає розвиватися як перцептивна діяльність;

• змінюються засоби орієнтування малюка в навколиш­ньому світі;

• збагачуються змістовно уявлення і знання дитини про навколишній світ.

У молодшому дошкільному віці формуються нові якості відчуттів і сприймань. Продовжує формуватися предметне сприймання, на якому базується здатність дошкільника орієн­туватися в просторі зовнішнього світу. Дошкільник сприй­має світ, який складається з предметів. Здатність сприймати предмет як окрему цілісність зі своїми кордонами, кольо­ром, формою, величиною поступово формується в дитини на основі її досвіду оволодіння діями. Рука, яка рухається по предмету, вчить око. Очі також навчаються досліджувати об'єкт за допомогою схожих на ручні дії, але вже на відстані, тобто формуються перцептивні дії. У предмета з'являється своє «обличчя», а згодом і своє «ім'я» (слово-назва), яке допомагає впізнати його серед інших, хоча слово-назва і

предмет в цьому віці ототожнюються дитиною. Для розвитку сприймання вихователь повинен безпосереднє ознайомлен­ня маляти з предметами поєднувати з їх словесним позна­ченням, з еталонним називанням ознак предметів, тобто до­помагати засвоювати сенсорні еталони.

Нагромаджується досвід орієнтування в навколишньому середовищі, завдяки чому збагачується і пам'ять молодших дошкільників. Важливу роль у процесі розвитку відіграють образи пам'яті. В молодшому дошкільному віці пам'ять у ді­тей мимовільна, емоційно забарвлена. Дитина запам'ятовує те, що викликає в неї безпосередній інтерес. Вона сама ще не ставить за мету щось запам'ятати, не вміє керувати про­цесами запам'ятовування і відтворення, особливо, якщо ви­моги пригадати запропоновані у формі навчального завдан­ня. У дітей цієї вікової групи переважає образна пам'ять: зорова, слухова, рухова. Проведені експерименти свідчать, що такі діти можуть відтворити в середньому не більш як чо­тири предмети (або їх зображення) з 10, що були їм запропо­новані. Ця обмеженість яскраво виявляється і в умовах за­пам'ятовування окремих слів, що одноразово даються дитині. В середньому вона запам'ятовує не більше як одне-два слова з 10. Яскраві, нові, незвичні предмети привертають увагу дитини й можуть залишити в її свідомості слід. Вико­ристовуючи особливості об'єктів в ігровій ситуації, залучаю­чи дитину до різних видів дитячої діяльності (малювання, конструювання, ліплення), що вимагає запам'ятовування властивостей предметів, вихователі певною мірою можуть керувати процесом мимовільного запам'ятовування. Для ми­мовільного запам'ятовування мають бути забезпечені відпо­відні мотиви (запам'ятати віршик, щоб розповісти на свя­ті...). Повторення в часі має розподілятись багаторазово. Діти краще запам'ятовують і те, що вражає їх яскравістю кольорів, незвичною формою, величиною, те, чим дитина може оперувати...

Увага дітей молодшого дошкільного віку має характерні особливості: підвищується стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Дитина може займатися грою трива­лий час (15 хв.), не припиняючи її. Але ці успіхи характерні лише для ігрової діяльності, в інших видах діяльності дитина ще не здатна довго утримувати увагу, особливо при однома­нітних діях. Слово дорослого в цей віковий період є засобом підтримання мимовільної уваги дітей. Процес іде від мовних

вказівок, на що саме треба звернути увагу дитини, до вияв­лення бажання самою дитиною.

Молодшим дошкільникам притаманне наочно-дійове мислення. Дитина розв'язує завдання в процесі виконання тих чи інших дій методом проб та помилок. Тому те, що тре­ба зробити вона розуміє краще, коли вихователь супрово­дить пояснення наочним показом дії, своїм прикладом її ви­конання. Але словесні вказівки дорослого: (придивіться, подумайте, як зробити краще), допомагають уникнути поми­лок. Самі ж діти ще не вміють обмірковувати послідовність дій, передбачати труднощі тощо. У процесі подальшого за­вдання дитина вже пригадує, які помилки зробила раніше, і не повторює їх. Правильне розв'язання певного завдання дитина може перенести на розв'язання нового аналогічного завдання. В період від 3 до 4,5 років у дитини розвиваються мислительні операції: аналіз, порівняння, співвіднесення. Молодший дошкільник уже може відносити предмети чи їх зображення до вказаної вихователем групи, що позначається узагальнюючим словом (посуд, іграшки), причому не тільки у вигляді практичної дії, а й у формі мовної дії. Виконуючи операцію узагальнення, дошкільники часто допускають по­милки (приблизно в кожному другому випадку з 10), але на­прикінці четвертого року життя кількість помилок значно зменшується. У рамках знайомого матеріалу молодші до­шкільники здатні засвоїти класифікацію зі словесним уза­гальненням. Деякі діти 4 років уже можуть класифікувати предмети достатньо самостійно, не орієнтуючись при цьому на зовнішню схожість предметів, а поєднуючи їх за функціо­нальними ознаками (ведмедик, лялька, м'ячик, щоб гратися).

У молодших дошкільників розвивається репродуктивна уява. Образи уяви в них надзвичайно яскраві, емоційно за­барвлені. Тому діти найчастіше не можуть відокремити ство­рені уявою образи від справжніх подій. Для створення обра­зу уяви дитині буває достатньо найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає, і попереднім її досвідом. Жвавість уяви дітей виявляється в тому, як вони швидко входять у роль під час гри. Під керівництвом вихователя створювані образи уяви дитина реалізує в грі й продуктивних видах діяль­ності. Вона вже може фантазувати про відсутнє на той час (уявлення про подарунок на день народження), уявляти об’­єкти, яких у її досвіді ще не було, на основі прочитаного

вже може подумки відтворювати закриті частини предмета, на основі тих частин, які перебувають у полі зору.

Уява є основною для розвитку знаково-символічної фун­кції мислення як якісно нового досягнення в розумовому розвитку молодших дошкільників. Діти молодшого дошкіль­ного віку оволодівають знаково-символічними системами в різних видах діяльності через засвоєння різномодальних за­собів. В ігровій діяльності застосовується об'єктна заміщуваність (паличка може бути ложечкою, кубик — стільчиком), відтворюються відносини між людьми (взяття ролі на себе). В зображувальній діяльності — це перші спроби побудувати систему просторових координат, що організовує картину сві­ту, створювану дошкільником на папері. Це поділ аркуша паперу на верх, середину і низ та відображення об'єктів у се­редині аркуша, упізнавання (круг — сонечко) і засвоєння графічних штампів (лінія землі — лінія блакитного або зеле­ного кольору чи набір вертикальних рисочок-травинок; лінія неба — лінія синього кольору, або горизонтальний ряд соне­чок, пташок, зірочок). У мовній діяльності швидше, ніж в інших видах діяльності, виділяються різні категорії того, що замішується (об'єкти, дії, якості, відношення) і фіксуються різними мовними елементами -- словами, реченнями. В мо­лодшому дошкільному віці діти по-різному починають ста­витись до зображувальних і графічних символів (ілюстрацію можна розглядати, а букви чигати) та дій, якими їх викону­ють (малюнок малюють, а букви пишуть). Деякі діти здатні копіювати певні букви (букви свого імені, «мамину» букву...) і виконувати це вже рукописними, а не зображувальними рухами.

У молодшому дошкільному віці, як і в ранньому, над усі­ма сторонами життя дитини панують сильні емоції (афекти). Характерною особливістю чотирирічної дитини є значна емоційна збудливість, нестриманість і нестійкість її емоцій. Емоції не тільки швидко виникають, а й швидко минають, змінюються на протилежні. Від радості малюк легко перехо­дить до плачу. Буває, ще не висохли в дитини сльози, а вона вже готова до безтурботної веселої гри. Діти надзвичайно афективно реагують на ті події в своєму житті, які обмежу­ють їхні імпульсивні бажання і прагнення. Тому потрібний особливий педагогічний такт, щоб відвернути дитячу увагу від недозволеного бажаного і переключити на те, що можна робити в подібній ситуації.

У дитини 3—4 років поведінка продовжує мати імпуль­сивний, мимовільний характер, її увагу привертає все нове, яскраве і цікаве. Крім мимовільних дій, що безпосередньо спрямовуються інтересами дитини, у неї виникають нові дії, мета і мотив яких не збігаються. Однак самостійне виконан­ня довільних дій можливе лише за умови, коли дія несклад­на, а мотив близький до мети, тобто підтримується безпосе­реднім ігровим інтересом самої дитини. Наприклад, діти можуть готувати іграшки для майбутньої гри.

В ігровій, зображувальній та конструктивній діяльності малюк може чітко висловити своє бажання й відповідним словом визначити мету своїх дій. Так, виймаючи кубики з коробки, він заявляє, що хоче будувати башту. Однак поста­новка дитиною певної мети в цьому віці означає не уявлен­ня про кінцевий результат, а лише усвідомлення нею свого бажання. Здебільшого самостійна реалізація поставленої ме­ти пов'язана із труднощами. Часто зовнішні обставини від­волікають дитину, перші невдачі змушують її змінити задум чи відмовитися від мети. Готовність малюка взятися за спра­ву, зробити щось самостійно необхідно обов'язково підтри­мати й допомогти з успіхом її завершити. Вона є запорукою майбутньої ініціативності та самостійності. А поки що в ма­люка не розвинена довільна поведінка, йому необхідно до­помагати керувати собою.

Щоб зберегти свій задум і успішно його реалізувати, ди­тина 3—4 років потребує зовнішньої підтримки, контролю, застосування стимулюючих засобів. Це досягається шляхом перевтілення в ігровий образ, де поведінка регулюється рол­лю, яку взяла на себе дитина і підтримується співучасниками гри. Дорослий також безпосередньо керує діями дитини за допомогою вказівок до кожного етапу дії, заохочень, під­бадьорень. Поділ дій на послідовні ланки, нагадування спо­собів досягнення по ходу виконання завдання допомагає ди­тині їх організовувати та послідовно виконувати. Успішність виконання дитиною довільних рухів забезпечує їх показ до­рослим у поєднанні з прямим заохоченням до активного на­слідування і відтворення. Лише на основі спільних дій з до­рослими у дитини у майбутньому розвивається вміння самостійно доводити розпочату справу до кінця.

Самооцінка чотирирічної дитини є, як правило, суб'єк­тивною і завищеною. Малюк привласнює всі позитивні і схвалювані дорослими якості, іноді навіть не знаючи їх змісту

(«Я сильний! Я сміливий!»). Завищена оцінка своєї особис­тості для маленької дитини є природним і закономірним явищем, так званим своєрідним механізмом «особистісного захисту» в тих випадках, коли хтось негативно оцінює її особистісні якості («злий, жадібний») або порівнює її поведінку з іншою дитиною.

Дорослий має підтримувати високу самооцінку малюка («Я хороший!»). Важливо пам'ятати, що молодшому до­шкільникові обов'язково потрібні похвала і позитивна оцін­ка. Висловлюючи похвалу, корисно назвати свої позитивні почуття («Я рада, що ти прийшов додому», «Я вдячна, що ти допомогла мені полити квіти»). Якщо дитина своєю поведін­кою викликає в дорослого негативні переживання, треба по­відомити її про це («Мені неприємно, коли діти мене не слу­хають»). Для кращого розуміння дитиною дорослого і самої себе необхідно не лише розповісти їй про свої переживання, а й «озвучити» почуття малюка, показати, що дорослий гото­вий їх поділити («Я розумію, що тобі важко дістати м'ячика, але ж на прогулянці тобі захочеться з ним погратися»; «Ти сумуєш за мамою, а твоя лялька сумує за тобою. Підемо по­граємося з нею...»). Обговорюючи поведінку дитини, доціль­но оцінювати не її особистість в цілому («ввічливий, добрий, лінивий»), а конкретні дії та вчинки («Ти повелася не ввіч­ливо. Привітайся з Оленкою». Не можна говорити: «Ти пога­на, не привіталась»). Дитячі досягнення і вчинки рекомендується порівнювати не з досягненнями інших дітей, а лише з її власними успіхами і невдачами («Сьогодні сонечко не вийшло. Не в усіх одразу виходить, але не біда. Завтра ти по­стараєшся і гарно його намалюєш»).

Становлення образу Я дитини відбувається в спілкуванні з іншими людьми. За сприятливих умов виховання, коли до­рослі й однолітки доброзичливо ставляться до дитини, задо­вольняється її потреба у визнанні, позитивній оцінці. Нега­тивний досвід спілкування спричиняє агресію, невпевненість у собі, замкненість.